«Навіть квіти добре ростуть, тому що тут музика соль мажор»

Бандура – це незамінний український інструмент, такий оригінальний, такий наш. Зустрівши його одного разу, відкрившись йому, отримуєш любов на все життя. У капелі бандуристів «Україночка» Миколаївського Палацу творчості учнів ніколи не скажуть, що у вашої дитини немає слуху. В дітей вірять педагоги, а потім – починають всі інші. Тут навчають так, щоб діти одразу могли дарувати людям мистецтво, байдуже, на міських заходах чи великих міжнародних фестивалях. Для багатьох маленьких миколаївців все починається тут. 

Капела бандуристів «Україночка» створена у 1982 році Валентиною Степанівною Січко. Як жартує нинішній керівник капели Наталія Усова, кожен хто проходив повз 313-го кабінету і випадково відчинив двері, – він вже бандурист. Вона сама працює в «Україночці» 26 років. У капелі опинилась випадково у дев’ять, бо сподобалось, як грає її сусідка-подружка Людмила. Каже, що це було кохання з першої ноти. До капели потрапила не з початку року, а з середини. Керівники не давали нічого складного. Наталка тихенько сиділа, спочатку хотіла співати, а не грати на бандурі. Колектив був цікавий, всі жили дружно, завжди були свята. Дівчинка вбирала традиції. У неї були добрі викладачі: керівник капели Валентина Степанівна, педагоги з вокалу – Галина Юліївна Драган, а з бандури – Доній Лариса Віталіївна.

Зараз їй смішно згадувати, але вступати зрештою Наталія Усова вирішила у взуттєве, тому що бандура здавалася надто складною. Це ж стільки треба зіграти, заспівати, станцювати! Ні-ні-ні! Вона хотіла вибрати легший шлях. Але свій характер продемонструвала мати,  сказала: «Йди на бандуру, і не думай!» 

І Наталя вступила до Миколаївського училища культури який закінчила з червоним дипломом. На останньому курсі її запросили в рідний колектив. Галина Драган саме тоді була керівником. Вона пам’ятала про дівчину всі ці роки і запитала: «Хочеш спробувати себе в навчанні дітей?» Наталія погодилась. А згодом, вже саме під керівництвом Наталі Усової, капела отримала звання «Народний художній колектив». Вона з дитинства пам’ятала, що у капелі завжди панувала атмосфера затишку, добра, материнської турботи. Зараз, колишні вихованці, а нині педагоги капели бандуристів, продовжують добрі традиції «Україночки». Буває, що діти довіряють їм свої секрети більше ніж батькам. Інколи  навіть можуть пожертвувати заняттям, щоб обговорити, що трапилось, як допомогти дитині, просто посидіти разом, дати їй зрозуміти, що вона не одна. 

Діти приходять в «Україночку» з п’яти-шести років. А потім не хочуть звідси йти: дорослішають, одружуються, приводять своїх дітей. Керівниця капели хоче, щоб вони відчували, що дитинство – це щаслива пора. В «Україночці» дружню атмосферу завжди підтримають. Тут і вечорниці, і дні народження, і новорічні свята, і походи. Кожного року нові дітки посвячуються в кобзарики, щоб вони відчули свою важливість. 

Наталія Усова каже: «Тільки-но ми наладимо з дітьми контакт, ми говоримо їм: «Що там на тій бандурі грати? Немає нічого складного! Сідай, я зараз тобі покажу. Це елементарно». І діти думають, що це просто. А насправді бандура – це важка праця. Але дітям ми про це не говоримо». 

При цьому вихованцям дають складні вправи – це ритмічні твори, де треба вловити художній образ, схопити мелодію, передати слухачеві в чому суть. І все це на сцені. Уявляєте, коли гасне світло, а перед тобою мікрофон і ти сидиш ніби сам-самісінький, хоча і в капелі, але тебе чутно! Це для будь-кого складно. А в дітей, десь з п’ятого класу, з’являється сором’язливість, вони замикаються. І тут, щоб їх відкрити, дуже допомагає гумор. Наталія каже: «У нас навіть квіти добре ростуть, тому що тут музика соль мажор. А в соль мажорі все добре росте, і діти також». 

Навчання проходить у міському Палаці творчості учнів і на базі Миколаївської школи загальної середньої освіти №3 та Першої української гімназії імені Миколи Аркаса. Зараз в капелі навчається близько ста дітей. Вони знають, що навіть якщо локдаун, – нічого страшного, викладачі завжди на зв’язку по «Zoom». У капелі навіть плюси у цьому знаходять – з’явилося більше можливостей додати у нотній грамотності. 

Наймолодших дітей спочатку беруть на вокал. А згодом дивляться, хто в чому більш зацікавлений. Так і виникає: група вокалістів, з якими працює педагог з вокалу Тетяна Гамоліна і група бандуристів – педагоги Наталія Усова та Олександра Тютюнникова. В «Україночці» є маленькі бандури, шкільні, а до них спеціальні підставки, щоб інструмент не треба було самому тримати. Тому що навіть шкільна бандура важить 8 кілограмів, а доросла з перемикачами – може важити всі 15. 

Олександра Тютюнникова, педагог бандури, ділиться, що зараз діти бачать по телевізору гру якихось гуртів, і самі прагнуть до цього. Приходять у капелу і кажуть, що «Шпилясті кобзарі» грали таку і таку річ, давайте й ми якийсь кавер зробимо? Kozak System, Onuka, Тоня Матвієнко виступають з бандуристами. І діти бачать себе на їх місці. Ця історія може мати продовження, маленькі музиканти можуть отримати професію, визнання. В капелі багато хто з вихованців пов’язує життя з бандурою або вокалом. Одна з випускниць зараз співає в Віденській опері. А туди не так легко потрапити навіть своїм, тим хто мешкає у Відні. А тут дівчинка з Миколаєва. Але таке трапляється! Діти закохуються у це мистецтво, несуть у собі. 

Під керівництвом Наталії Усової репертуар осучаснюють: пробують перкусію, додають реп, використовують мову жестів, якісь наглядні атрибути. Створюють ефект несподіванки. Все для того, щоб діти відчули художній образ. 

Вже доведено, що музика – це ліки, що підтримують нас у піднесеному настрої. Якщо дітям погано, вони йдуть сюди, щоби налаштуватися на правильну хвилю. Діти настільки починають «горіти», що найкращий подарунок для них – це бандура. І які вони щасливі, коли їх мрії здійснюються. А батьки щасливі, якщо вдома є бандура. Один тато якось сказав: «Прокидаюся – наче в раю! Сидіть на ліжку дитина і грає на бандурі!»

Деяким дітям мало того, що вони чують у капелі, вони бажають більшого: бажають продемонструвати щось вдома, батькам, хочуть похвали, як будь-яка людина, тому їм дають складні сучасні твори. Батьки часто дивуються: «Невже це можна зіграти на бандурі?» А на бандурі можна зіграти абсолютно все! Народне, джазове, класичне. У цього інструмента великий діапазон та можливості. 

Наталія розповідає про своїх вихованців: «Коли почалася хвиля локдаунів, вони вдома самі навчилися грати на гітарі. Ми цього їх не вчимо. А один з хлопців поїхав на Закарпаття, купив дримбу. Сам навчився, і буде тепер грати. Діти додають нам фарб у колектив. Для мене найкраща нагорода – коли діти підходять обійматися. Коли завершився виступ, і я розумію, що пуста, що все віддала, а вони підходять – і у мене знову виростають крила. Мені знову хочеться творити заради їх щасливих очей».

Творчий 2022 рік має стати багатим на події. Капелі бандуристів «Україночка» виповниться 40 років, але не дивлячись на весь досвід, вона знає – завжди є куди рости і про що мріяти. І, можна не вагатися, капела доведе це на творчому звіті з підтвердження звання «Народний художній колектив».

Раптом, ваша дитина теж мріє про сцену і нових друзів? Відведіть її до капели, відвідайте кілька її виступів. Можливо, під впливом музики і любові, яку дитина точно отримає в цьому самобутньому колективі, її талант виросте як квітка? А поки що – з днем народження, «Україночка»!

Артем Куцолабський