Славна історія Миколаївського хлібозаводу №1 засвідчується десятиліттями щоденної безперебійної праці та результативною роботою злагодженого колективу. Мені особисто хлібне виробництво нагадує величезний оркестр, в якому кожен інструмент, кожна партія – це окреме звучання, окрема роль, без якої неможлива жодна мелодія.
У рубриці «Найцінніше на підприємстві – це люди» розповідаємо, про гарну жінку, що 40 років працює на Миколаївському хлібозаводі №1, з яких 26 років керує мелодією хліботворення, начальника першої виробничої бригади, Ткачук Валентину Іванівну.
Після закінчення 1982 році Сумського технікуму цукрової промисловості, факультет хлібопекарне виробництво, Валентина Іванівна була розподілена працювати на Миколаївський хлібзавод №1. Пробувала себе у різних професіях, була оператором- контролером по видачі продукції, техніком- технологом, навіть працювала у планово-економічному відділі. Колись начальник цеха, Трофименко Світлана Іванівна, побачивши хист до роботи з людьми, запропонувала Валентині Іванівні очолити першу виробничу бригаду.
Валентина Іванівна з вдячністю згадує своїх перших вчителів: Нікітченко Надію Іванівну – начальника другої бригади, Церковну Валентину Миколаївну – начальника лабораторії, які навчили молодого фахівця всім тонкощам професії. А сьогодні, коли розвиваються технології хлібопекарської справи, начальнику зміни, доводиться постійно удосконалювати знання, щоб передавати їх своїм підлеглим, наступному поколінню фахівців- хлібопекарів.
У роботі Валентина Іванівна керується правилом «Хліб любить тишу», тому якими б кризовими не були ситуації на виробництві, зберігає спокій і вимагає цього від підлеглих. «Бо теплота душі, яку ви вклали у хлібину, обов’язково передається людині, яка цей хліб споживає.» А ще роз’яснює, перевагою Миколаївського хлібзаводу №1 передусім система безпеки випуску продукції, заснована на принципах європейської системи НАССР. А це — підготовка персоналу до виробництва (дезінфекція рук) й абсолютне дотримання санітарно-гігієнічних вимог.Працювати на харчовому виробництві – це велика відповідальність, саме тому з рук пекарів першої бригади йдуть до столу паляниці, батони та солодка здоба високої якості.
Колектив, як велика родина, вважає Валентина Іванівна, до кожного має бути особистий підхід. Хтось самостійний і не потребує догляду, а до когось потрібно підійти та допомогти, проконтролювати. Але кожного працівника у колективі цінує, поважає за добросовісну працю. «Робота з людьми забирає багато сил, але і дає багато енергії», каже начальник першої бригади.
Воєнний стан в країні звичайно вплинув і на людей, але колектив згуртувався: «Війна застала нас усіх зненацька, потрібно було вмикатися на повну потужність і терміново забезпечувати населення хлібом. Ми розуміли, що тепер це наше завдання. Працювали чітко й безперервно, настільки віддавалися роботі, що навіть, коли вили сирени, люди не йшли в укриття. «Так хліб же згорить, опари перекиснуть!» Так, відповідальність за хліб у наших людей була надзвичайно високою: кожен був готовий, попри небезпеку, залишитися в цеху, щоб вчасно витягти хліб, щоб не згорів такий потрібний людям продукт!
Почувши історію Валентини Іванівни замислюєшся над тим, що хіба ж буде займатися цією тяжкою і водночас святою справою людина байдужа, хіба присвятить роки життя цьому той, кому чуже відчуття корисності іншим, власної потрібності великій справі.
То ж, вітаємо, Валентино Іванівно, з 40 річчям трудової діяльності, щиро дякуємо, за нелегку, але таку потрібну працю, зичимо злагоди, щастя та добробуту Вам і вашій родині.